«Фарбування поверхонь»

 

УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

ВИЩЕ ХУДОЖНЄ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНЕ УЧИЛИЩЕ № 5 М. ВІННИЦІ

 

 

Навчальний довідник

для викладачів спецтехнології, майстрів

виробничого навчання модуль № 4 опорядження внутрішніх поверхонь з теми:

«Фарбування поверхонь»

 

 

Вінниця, 2018

Навчальний довідник  містить технологічний матеріал відповідно до професії «Реставратор декоративно-художніх фарбувань, маляр» призначений для проведення уроків виробничого і теоретичного навчання.   Присутні ілюстрації відповідають для кращого пізнання змісту. Розкритий технологічний процес звичайного та декоративного фарбування. Описуються прийоми фарбування простим інструментом та декоративним.

Може використовуватись для   підвищення професійного рівня майстрів в/н, та викладачів спецтехнології.

Буде корисний, як практичний посібник по виконанню ремонтних робіт.

Інформація рекомендована для професійних закладів освіти.

 

 

 

Автор:  Романенко Н. В. – майстер в/н  ВХПТУ № 5 м. Вінниця.

 

                                         

 

 

 

Розглянуто на засіданні методкомісії реставраторів декоративно-художніх фарбувань, малярів.

Протокол  № ____ від  ______ 2017 р.

 

   

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Опорядження внутрішніх поверхонь фарбами. Інструменти та інвентар.	4
Підготовка поверхонь під фарбування.	10
Технологія фарбування поверхонь щітками	14
Технологія фарбування поверхонь валиками.	18
Декоративне фарбування	21
Література	34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опорядження внутрішніх поверхонь фарбами

Інструменти та інвентар

Нанесення фарб щітками – один з найстаріших методів фарбування, відомий багато століть. Зараз цією операцією користуються при фарбуванні  малої і складної конфігурації площ і поверхонь при високоякісному та поліпшеному фарбуванні, для виправлення дефектів при ремонті.

Крім того, метод фарбування щіткою має ряд переваг — він простий, фарбовий матеріал добре прилипає до основи при розтушовуванні, ощадливо витрачаються матеріали. До недоліків відносять високу трудомісткість (1 м² за 4—6 хв.).

Існує велика різноманітність щіток, що відрізняються по розміру, масі, формі, матеріалу й призначених для виконання багатьох операцій.     Кращий матеріал – свиняча щетина, що має від природи конусоподібну форму й роздвоєння закінчень волосся, яке дозволяє домогтися високої якості покриття.

                                                             

                                                              Мал. 1. Щітка макловиця.

         Для звичайного фарбування застосовують комбіновані щітки зі свинячої щетини й волосся інших тваринних або рослинних волокон, а також із синтетичних матеріалів (нейлону, капрону й т.д.). Останні більше зносостійкі.

Для простого водного фарбування та ґрунтування використовують щітки – макловиці (мал. 1), переважно широкі із синтетичного волосся або свинячої щетини.

Радіаторна щітка (мал. 2) використовується для фарбування важко доступних  поверхонь. Наприклад, для фарбування приладів опалення, труб.  Її виготовляють з натуральної та синтетичної щетини.

 

Мал. 2. Щітка радіаторна

Найбільші щітки називають маховими (мал. 3 а), їх застосовують для фарбування стін, стель, підлог, дахів і т.д. По масі щетини їх виготовляють – 200, 300, 400 й 600 г. Їх можна насаджувати на загострений кінець дерев’яної палиці довжиною від 1 до 1,5 м.

                          а)                                                                              б)

Мал. 3. Щітки: махова а),  ручники б).

Щітки менших розмірів для роботи однією рукою називають ручниками, які переважно округлі (мал. 3 б).

Розміри ручників позначаються парними номерами від 6 до 30.

Широкі м'які щітки з довгого борсукового волосся — флейці — застосовують для фарбування не великих за площею поверхонь (мал. 4).

 Мал. 4. Щітки  флейцеві.

Флейці виготовляють переважно плоскими. При роботі флейці не занурюють повністю у фарбу, а  тільки край на 5-10 мм і тримають перпендикулярно до поверхні без натиску під час фарбування.                                                                                                                                              

Для успішної роботи слід дотримуватися певних правил роботи щітками.

У будь-якій новій щітці втримуються пил і зламані щетинки, тому таку щітку варто вимити в теплій мильній воді й просушити.

Кращі результати дає щітка конусоподібної форми, тому раціонально попрацювати новою щіткою на невідповідальних операціях по шорсткуватій поверхні (ґрунтування), після чого очистити й застосовувати для покривних шарів.

Найбільш ефективним ручним інструментом для нанесення більшості фарбових складів, особливо водних і водорозчинних, є малярні валики різних конструкцій.

Різновиди валиків.

Валик поролоновий (пінополіуретановий). Пінополіуретан завдяки спіненої дрібнопористій структурі вбирає багато фарби, поступово видаючи її на поверхню, - це істотно підвищує продуктивність, але вимагає акуратності: при надмірному натисканні на валик фарба просто потече.

Однією з серйозних проблем через тих же осередків поверхні було утворення бульбашок в шарі нанесеної фарби - виробничим вирішенням питання послужило нанесення на штучну основу короткого синтетичного ворсу.

Відмінно підійде для виконання робіт з фарбами на водній основі. Однак, дуже чутливий до органічних розчинників, що роз'їдають поролонову поверхню, і тому не прослужить довго при роботі з емалями, лаками та олійними фарбами.

Валик з поліамідного мотузкового синтакса.   

Призначений для обробки як гладких, так і нерівних, шорстких поверхонь. Застосуємо для всіх видів лакофарбових матеріалів, відрізняється особливою стійкістю до агресивних середовищ і високим ступенем вбирання фарби або лаку. Якість фарбування поверхні прямо пропорційне довжині поліамідного ворсу, варіює від 8 до 20 мм.

 

 

 

 

Валик поліакриловий. Відмінно вбирає і рівномірно розподіляє на поверхні будь-якого типу гладкості, в т. ч. і малярному склополотні, видатковий матеріал для фарбування на водній основі або з обмеженою часткою агресивних компонентів. За своїми характеристиками схожий з поліамідним валиком, довжина поліакрилового ворсу також різна.

 

Валик з поліестеру. Поліестер – один з найдешевших матеріалів, використовуваних для виробництва шубок. Дешевизна пояснюється крихкістю і злежуванням синтетичного волокна, а, значить, і загальної недовговічністю робочої поверхні. Застосовується для нанесення дисперсійних та акрилових фарб для стін і стелі, а також зовні приміщення. Володіє відмінними фарбувальними властивостями поряд з вовняними моделями.

Валик велюровий. Призначений для лаків, воднодисперсійних і масляних фарб завжди дає відмінний результат на рівній поверхні, стійкий до розчинників. При фарбуванні вбирає мало матеріалу, що допомагає уникати розбризкування. Ідеальний для остаточного етапу фарбування і розкочування фінішного шару.

 

Флокірований валик. За функціональними характеристиками являє собою якийсь синтез поролонового валика і валика з коротким ворсом. Міцний, водостійкий і екологічно чистий матеріал відмінно підійде для водорозчинних лаків, але буде зовсім зіпсований водоемульсійними будівельними фарбами. Як правило, застосовується для досить гладких, малої площі поверхонь.

Валик хутряний. Виконаний з натуральної овчини або, як більш екзотичний варіант, вовни лами, придатний для роботи з будь-якими типами фарб і для будь-яких типів поверхонь. Особливо ефективна робота з олійними фарбами, лаками та емалями. Не рекомендується застосовувати для фарб на основі гашеного вапна, яка роз'їдає натуральне хутро.

 

Схожу конструкцію мають електровалики, в яких поршень вижимає фарбу в циліндрі під дією постійного електричного струму від акумулятора. Акумулятор знаходиться в сумці, яку чіпляють на плече. Є електровалики в барабан яких фарба надходить від електронасоса через систему трубок.

Навіщо з використовують валики з різним покриттям?  Поролонові рекомендовані для нанесення неводних фарб, оскільки легше їх потім вимити розчинниками після завершення робіт. Такі валики вбирають порівняно багато фарби, що дозволяє виконати більше рухів з прокатування ними по поверхні. Проте їх застосовують по виключно гладенькій поверхні для уникнення пропусків у фарбуванні.

Хутряні валики призначаються для нанесення в першу чергу водних фарб. Їх легше вимити звичайною водою без спеціальних розчинників. Такі валики вбирають менше фарби ніж поролонові, але можна фарбувати гладенькі і шорсткі поверхні без пропусків та повторного прокатування по тій самій частині площини. 

При використанні валиків для фарбування не обійтися без інвентарних посудин – відер (переважно пластикових) та малярних ванночок (мал. 5). Відра служать як ємність для фарби, для розведення кольорів у базовій білій фарбі. Малярні ванночки служать для використання валиків у фарбуванні, а саме для рівномірного змочування поверхні валика фарбою під час прокатування в ній.

Мал. 5. Малярна ванночка.

         Металева сітка у ванночці служить для того, щоб  під час прокатування валиком змоченим у фарбі, зайва суміш зцідилася назад у ванночку. Рівномірне змочування поверхні валика фарбою забезпечить рівномірне нанесення фарби на поверхню без утворення потьоків.

         Крім ручних інструментів при фарбуванні водними сумішами може використовуватись фарбопульт (мал. 6). Він складається з таких основних частин як: форсунка (переважно від центрової дії); ємність для фарби, яка пов’язана із вивідними каналами для фарби, а також нагнітальний поршень в корпусі інструмента. Фарбопультом можна регулювати кількість подачі фарби та діаметр розпилення. Фарбопульти поширені двох типів пневматичні та електричні ( мал. 6).

                                                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 6. Пневматичний та електричний фарбопульти.

 

 

Запитання для самоконтролю:

1.  Яке призначення щіток?

2. Яка відмінність між щітками та валиками?

3. Які відомі вам назви щіток?

4. Які бувають покриття валиків?

5.Яка відмінність в застосуванні валиків?

6. Яке призначення малярної ванночки?

7. Що використовують для механізованого фарбування?

 

 

Підготовка поверхонь під фарбування.

Підготовка поверхонь під фарбування водними сумішами.

         Водними сумішами фарбують штукатурені, бетонні, цегляні,  дерев'яні, шпакльовані поверхні. Кількість операцій, які потрібно виконати при підготовці поверхні, залежить від категорії фарбування (просте, поліпшене, високоякісне), а також від виду фарбування і матеріалу поверхні.

         При підготовці штукатуреної поверхні під просте фарбування її очищають і загладжують, після чого ґрунтують. При підготовці поверхні під

поліпшене фарбування, крім перерахованих вище робіт, ще розрізують щілини, підмазують їх, шліфують підмазані місця і вдруге ґрунтують.

Причому перше ґрунтування роблять після розрізування щілин, а друге — перед фарбуванням.

         Починають підготовку поверхні з її очищення від пилу, бруду, крапель і потьоків штукатурного розчину, видалення різних плям. Щоб усунути ці дефекти (крім видалення плям), всю поверхню згладжують шліфовкою (шліфувальною теркою з сіткою) (мал. 7).

Застосовують шліфувальну сітку, яку закріплюють на терці і затискують прижимним затискачем.

         Великі краплі розчину знімають металевим шпателем. Малі (волосні) щілини, які

утворилися після висихання

Мал. 7. Терка шліфувальна             штукатурки, затирають поліуретановою теркою, змочуючи поверхню водою.

         Механічні пошкодження штукатурки (вибоїни), а також щілини підмазують, попередньо розрізуючи їх металевим шпателем або штукатурним ножем на глибину 2—3 мм під кутом 40—45, щоб краще було заповнити їх підмазувальною сумішшю. Великі і глибокі щілини розрізують на всю товщину штукатурного шару. Аби підмазувальна суміш добре трималась у щілинах або вибоїнах, поверхню слід змочити водою або при поліпшеній підготовці виконати перше ґрунтування розбавленою фарбувальною сумішшю. Ґрунтувальна суміш призначена для зменшення всмоктуючої здатності пористої поверхні і створення на ній міцної плівки, яка під час фарбування дасть змогу створити рівномірне фарбове покриття.

         При підготовці поверхонь під високоякісне фарбування водними сумішами, крім розглянутих вище операцій, виконують ще два суцільних шпаклювання з шліфуванням і зніманням пилу після кожного шпаклювання, а також третє ґрунтування з підфарбуванням.

         Шпатлюють поверхню після того, як були підмазані і затерті всі

пошкоджені місця. Для шпатлювання найчастіше використовують фінішні гіпсові суміші, які мають дрібнозернисту структуру.

         Перший шар суцільної шпаклівки наносять металевим шпателем. Для цього на шпатель набирають порцію шпаклівки і намазують її на поверхню шаром завтовшки 1—2 мм. Шпатель тримають у правій руці під кутом 30—35° до поверхні. Після цього намазаний шар шпаклівки розрівнюють поворотним рухом шпателя, перпендикулярним до першого.

         Після повного висихання першого шпаклювального шару його шліфують шліфувальною теркою з більшим розміром зерен абразиву (№ 60) доти, доки не утвориться гладенька поверхня без подряпин і піщинок.

         Коли буде нанесено і оброблено перший шар шпаклівки, поверхню грунтують вдруге.

         Після висихання плівки вдруге заґрунтованої поверхні її знову шпаклюють.

Другий шар шпаклівки наносять таким самим розчином металевим шпателем. Другий шар шпаклівки повинен бути завтовшки до 0,5 мм. Після висихання шпаклювального шару поверхню шліфують дрібнозернистою шліфувальною сіткою (№ 80) тією ж теркою.

         Потім поверхню ґрунтують втретє, застосовуючи для цього підфарбовану ґрунтувальну суміш. До складу суміші добавляють ті пігменти, колір яких переважатиме при фарбуванні поверхні. Ґрунтівку з підфарбуванням застосовують для кращої покривності фарбової плівки, особливо під час обробки її торцюванням.

Підготовка під фарбування неводними складами - лаками, емалевими й нітрофарбами полягає в очищенні поверхні, шпаклюванні (якщо необхідно), шліфуванні, згладжуванні, прооліфленні і ґрунтуванні. Інколи поверхня містить тріщини, які зачищають та зашпакльовують. Якщо старе фарбування виконане клейовим складом, набіл видаляють; обробку олійними фарбами, яка не має значних ушкоджень і добре тримається, досить промити 2-5%-ним розчином соди. Старе фарбування, що відшаровується в багатьох місцях, що має на поверхні зморшки й тріщини, слід зачистити. Більшу площу ушкодженої поверхні потрібно очищати нагріванням за допомогою технічного фена. Для цього фен повільно пересувають над поверхнею фарбувального шару до спучування фарби, яку потім зчищають шпателем. Його краще застосовувати на деревʼяних поверхнях, які мають низьку теплопровідність і тому фарба швидше прогрівається і легко знімається шпателем. Однак при цьому потрібно пам'ятати, що технічним феном фарба видаляється з дерев'яних поверхонь тільки під непрозоре неводне фарбування. Стару фарбу можна зняти також спеціальними змивками.  ЇЇ наносять на фарбу флейцевою щіткою. Через 15-20 хв. Фарба стає м’якою і легко знімається металевим шпателем. Після цього поверхню необхідно добре промити водою, потім 20 %-м розчином оцтової кислоти й знову водою, щоб після фарбування не проявлялись брудні плями від залишків змивок.

Загладжують поверхні шліфувальною теркою на штукатурці, бетоні. І шліфувальним наждачним папером на деревині і металі.

При підготовці до фарбування дерев'яних поверхонь необхідно вирізати засмоли, якщо є , а потім зашпаклювати тріщини й щілини. Якщо буде використовуватись прозоре фарбове покриття, тоді необхідно підбирати шпаклівку під відповідну породу деревини. При наявності цвяхів їх необхідно "утопити", інакше при всиханні деревини вони будуть видні на пофарбованій поверхні. Прооліфлення штукатурених стін, раніше пофарбованих поверхонь, а також дерев'яних виробів роблять розбавленою розчинниками фарбою або ґрунтовками на основі оліфи. При цьому треба пам'ятати, що поверхня повинна бути добре просушена.

Фарбування невисохлої поверхні може привести до здуття фарби, появи міхурів, відшарування фарби. Підмазують тріщини, шліфують і шпатлюють поверхні так, як і в попередніх випадках.

Ґрунтовки під масляне фарбування застосовуються також на основі оліфи або просто з оліфи в чистому вигляді з додаванням пігменту. Пігмент уводять для того, щоб уникнути пропусків при нанесенні ґрунтовки. Замість прооліфлення можна виконати ґрунтування рідкою фарбою, якої буде офарблюватися поверхня. Це дає можливість виконати фарбування за два рази без пропусків і просвітів.

Металеві поверхні фарбують тільки неводними фарбувальними сумішами. Фарбування захищає метал від корозії і використовується з санітарно-гігієнічною і декоративною метою.

При підготовці під фарбування, металеву поверхню очищають, частково підмазують, шліфують підмазані місця і ґрунтують (перше фарбування). Поверхню слід очищати металевими щітками вручну або механізовано з допомогою електродрилі чи кутової шліфувальної машинки (болгарки) (мал. 8), знімаючи плівку іржі, окалини, а також рештки штукатурного розчину і клейових фарб, якщо вони є, а потім обезпилюють.              

  

 

 

 

 

Мал. 8. Кутова шліфмашина та металеві насадки для неї.

Радіатори чистять, обезпилюють і, перед встановленням на місце, фарбують сторону, яка буде до стіни.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Які поверхні готують для водного фарбування?

2. Як підготовити штукатурені стіни для водного фарбування?

3. Чим відрізняється підготовка поверхонь за якістю фарбування?

4. Які поверхні підготовлюють для неводного фарбування?

5. Як підготовити дерев’яні поверхні під неводне фарбування?

6. Як підготовити металеві поверхні під неводне фарбування?

 

Технологія фарбування поверхонь щітками

При виконанні малярних робіт треба не тільки вміти приготувати склад фарби, але і знати прийоми роботи з малярними інструментами.

Махові щітки застосовують для фарбування великих поверхонь, виготовляють їх з півхребтової щетини, кінського волоса і щетини, борсучого волоса і т.д. Кращими вважаються щетинні - вони забирають багато фарби за рахунок вільної порожнини у середині.

Махові щітки, в основному, великих розмірів: діаметром 60-65 мм з довжиною волоса 100 мм.

При згинанні щітки волос повинен негайно випрямлятися, не залишаючи видимої кривизни.

Макловиці виготовляються з півхребтової щетини з 50 % кінського волоса. По  формі  вони бувають круглими (діаметром 120 і 170 мм, з довжиною щетини 94-100 мм) або прямокутними. Ручка макловиці кріпиться у середині колодки або робиться знімною на гвинтах. Роботу макловицею виконують з драбини (риштувань) (мал. 9) або з підлоги. Макловиці рекомендують застосовувати при неводних фарбуваннях. Звичне  фарбування, виконане макловицями, не вимагає флейцювання. Ручники підв'язують шпагатом, який у міру зносу щітки переміщають, збільшуючи довжину волоса.

Мал. 9. Фарбування макловицею

Довжина волоса, що залишився, повинна бути не більш 30-40 мм. Застосовують ручники для фарбування емалями та лаками невеликих поверхонь. Ручники з м'якої щетини, закріпленої в металевих  кільцях, можна застосовувати для будь-яких робіт. Якщо щетина закріплена за допомогою клею, то щітки не слід застосовувати для фарбування клейовими і вапняними складами фарб.

 Для отримання рівного, чистого фарбування треба знати не тільки технологію роботи, але і правильно набирати щіткою фарбу, яку необхідно систематично збовтувати дерев’яною паличкою. Від цього суміш виходить однорідною як по густині, так і за кольором, а на дні посуду не утворюється осідання. Це слід робити через кожні 5-6 хвилин щоб не було осаду.                                                   

Мал. 10. Вмокання щітки в фарбу

Щітку опускають в суміш фарби на одну третю частину волоса,                   

надлишки її віджимають об краї посуду (мал. 10). Щіткою треба працювати так, щоб були рівномірні помахи і фарба лягала рівними, тонкими шарами. Щітку       необхідно періодично обертати в руках, щоб вона спрацьовувалась рівномірно з  усіх боків і набувала форму факела, а не лопати.

Якщо натискати на щітку під час роботи слабо, то фарба лягає вузькими смугами (штрихами або пасами), часто товстим шаром. При сильному натиску на щітку фарба стікає, утворюючи потьоки, але лягає тонким шаром.                                

Мал. 11. Розтушування фарби

Тому треба спочатку на щітку робити невеликий натиск, а у міру витрачання фарби натиск збільшувати.

 Працюючи щіткою, треба добиватися того, щоб, ковзаючи по поверхні, вона залишала довгі тонкі штрихи фарби, які по ходу роботи розтушовують.

Під час фарбування щітку слід тримати перпендикулярно або з невеликим нахилом до поверхні, яку фарбують (мал. 11).

Тримають щітку, а точніше ручку, рукою  водять нею на весь розмах.                                                             

При фарбуванні маховою щіткою фарбу можна наносити як горизонтальними штрихами, так і вертикальними, добре їх розтушовуючи. Краще всього роботу вести так: фарбуючи стіни, фарбу наносити спочатку горизонтальними штрихами, а потім вертикальними її додатково розтушовувати. В цьому випадку краще всього працювати вдвох: один наносить фарбу горизонтальними штрихами, другий йде за ним і тут же розтушовує її вертикальними.

Звичайно, можна працювати і одному: спочатку нанести горизонтальні штрихи на якусь частину стіни (захватку) і тут же розтушувати їх вертикальними або ж повністю покрити всю стіну фарбою в одному напрямку потім в іншому (але тут, можливо, доведеться додавати фарбу). При подвійному розтушуванні пропусків не пофарбованих місць не буває.

Фарбу, нанесену щітками, можна вирівнювати, як би припудрюючи тонким шаром фарби з допомогою фарбопульта або пульверизатора. Призначення флейців і макловиць зрозуміле, проте, як їх використовують  для фарбування?

Працювати можна як короткою ручкою, так і довгою, на яку кріплять інструменти. Працюють флейцями і макловицями  так само, як і маховою щіткою, але тільки не обертають їх. Якщо людина фарбує стіни, то вона спочатку зі столу фарбує тільки верх стіни повністю або частинами, а потім середину, ретельно розтушовуючи фарбу та низ. При роботі вдвох один фарбує з верха стіни до середини, другий вслід за ним продовжує фарбувати середину та низ, ретельно розтушовуючи фарбу в місцях стикування.

Перш ніж приступити до роботи ручниками, перемішують міксером або палицею фарбу. Фарбу набирають невеликими порціями, занурюючи в неї щітку на 1-2 см. Надлишок фарби віджимають об край посуду. При фарбуванні необхідно захопити якомога більше поверхні, розтушувавши фарбу тонким шаром. Товсті шари клейової фарби при висиханні покриваються тріщинами і відстають, а масляної та емалевої - морщаться. Крім того, товсті шари фарби лягають грубими смугами і псують чистоту фарбування або обробки.

Наносять фарбу широкими рівними мазками. Спочатку розтушовування ведуть в одному, потім в іншому напрямку. Прийнятого порядку розтушовування слід дотримуватись до закінчення всього фарбування в одному приміщенні. Фарбу під час роботи  ретельно розтушовують щіткою, наносять якомога тонші смуги-шари, потім виконують втирання її в пори поверхні для кращого її зчеплення з основою.

Щітку слід тримати перпендикулярно до поверхні, але так, щоб волос щітки працював не торцем, а трохи бічною частиною, роблячи натиск такої сили, щоб волос злегка вигинався. Від неправильної хватки пальці швидко втомлюються.

Дрібні щітки або ручники найчастіше застосовують для фарбування емалями та лаками, залишаючи довжину волоса в інструмента середніх розмірів (3-4 см).

По дерев'яній поверхні емалеву фарбу чи лак розтушовують в наступному порядку: при фарбуванні один раз - уздовж волокон дерева, по довжині брусків.

При фарбуванні в два рази перший шар розтушовують по дереву в поперек волокон. Якщо фарбування виконується в три шари, то перший шар розтушовують в тому ж напрямку, що і останній. Не шпатльовані підлоги фарбують по довжині дощок.

Флейцювання  фарбованих поверхонь необхідне, щоб видалити смуги, вирівнюючи пофарбовану поверхню в цілому.

Після флейцювання фарба стає гладкою, рівною, без місць, що просвічуються, а після торцювання набуває вигляд шагрені, тобто стає шорсткою, що складається з найдрібніших горбиків.

Флейцювання. Технологія флейцювання така: правою рукою беруть флейц і легким натисненням на інструмент злегка торкаються поверхні, порівнюють смуги нанесеної фарби. Фарбування під флейцювання виконують без пропусків, ретельно розтушовуючи фарбу. Поступово волос флейця просочується фарбою і періодично треба віджимати її надлишки. Тільки після цього він знову придатний для роботи. Мокрими флейцями працювати не можна тому, що вони не вирівнюють фарбу, а як би розмазують її. Бажано користуватися двома-трьома флейцями, міняючи їх

по черзі. Якщо флейці сильно просочилися фарбою, їх потрібно ретельно промити і просушити. Таким чином, під руками завжди знаходиться чистий сухий флейц. Після флейцювання  фарбовані поверхні  стають гладшими, без окремих згустків фарби і слідів щітки.

 

 

Технологія фарбування поверхонь валиками

Валики  більш продуктивні, ніж щітки, ними можна ґрунтувати і фарбувати різні  поверхні клейовими, вапняними і масляними фарбами. 
Щоб фарбувати валиком використовують малярну ванночку. В неї наливають фарбу  і по ребристій поверхні розкочують валиком (мал. 12), щоб шубка (її ворс) рівномірно ввібрала в себе фарбу. Так продовжуємо до тих пір, поки ворс чохла повністю не просочиться фарбою. Починати фарбування до повного просочення чохла не можна - інакше в деяких місцях зайва фарба стікатиме струмочками, а в інших – будуть пропуски.

Мал. 12. Прокатування валиком

 Якщо до цього ви  фарбували щіткою, а зараз збираєтеся тією ж            

фарбою фарбувати поверхню валиком, може виявитися, що густина фарби вас може не влаштувати: якщо фарба виявиться дуже густою, вона погано розкочуватиметься по стіні, якщо дуже рідка - тектиме по стіні. В цьому випадку потрібно довести консистенцію фарби до необхідного рівня за допомогою розчинника. Всю площу стіни бажано закочувати валиком без перерв, не допускаючи, щоб свіжа смуга загортання лягала краєм на попередню, вже                Мал. 13. Подовження ручки валика висохшу смугу.                          

 

Якщо що-небудь подібне все ж таки відбудеться, ми ризикуємо одержати нерівномірність в тоні фарбування або потовщення у вигляді борозен, які будуть помітні при певному освітленні. Всі недоступні для валика місця зафарбовуються щіткою так, щоб на стіні гарантовано не вийшло пропусків.  

Валиком дуже зручно фарбувати великі площі і гладенькі поверхні, де не зустрічається ніяких перешкод. Щоб ще зручніше було працювати,

особливо при фарбуванні далеко від вас віддалених ділянок поверхні, ручку валика можна подовжити (мал. 13). Звичайно вона робиться короткою і

порожнистою всередині, так що                   Мал. 14. Телескопічна палиця                      для подовження її потрібно спеціальну телескопічну палицю (мал. 14), на зразок ручки від швабри, хоча підійде і не тільки кругла палиця, важливо, щоб вона добре трималася в ручці  валика. Таким валиком з подовженою ручкою дуже зручно фарбувати водоемульсійною фарбою стелю: не потрібно споруджувати спеціальних помостів, не потрібно підійматися на столи, ставлячи на них стільці та ін. Звичайно валики продаються вже разом з чохлом - поролоновим або з підстриженої овечини. Готові чохли,  виготовлені з тонкого поролону, годяться тільки для фарбування рівних поверхонь і менш практичні, оскільки термін служби їх невеликий. Чохли з натуральної овечини або штучного хутра набагато  практичніші і годяться для нанесення покриттів на не дуже рівні (плоскі) поверхні.

Миють чохол від фарби в тому випадку, коли ви фарбували поверхню водоемульсійною фарбою, яка ще не встигла висохнути. Вода після закінчення полоскання чохла повинна бути абсолютно чистою, інакше залишки фарби зроблять його жорсткішим і при роботі валик залишатиме подряпини по фарбованій поверхні. Не прагніть використовувати  відразу валик дуже великого розміру, ним працювати досить важко - складно добитися рівномірного фарбування поверхні. Щоб поверхня фарбувалася рівно і без потьоків, перед нанесенням фарби на стіну валик повинен бути добре прокатаний в малярній ванночці, а якщо її немає, то по листу перфорованого металу чи  сітці, поставленої у відро. Тоді на валику залишиться   стільки фарби, скільки потрібно.

         Важкодоступні для валика місця (кути, біля наличників,  плінтусів) заздалегідь фарбують флейцевою щіткою і добре розтушовують.

Валик опускають у фарбу і прокатують ним по сітці. Віджавши надлишки фарби,  його приставляють до поверхні стіни або стелі і ведуть в потрібному напрямку: на стінах - зверху вниз, на стелі - по напрямку світлового проміння. Фарбуючи стіни зверху вниз, накладають смуги фарби так, щоб вони перекривали одна одну на 3-4 см. Спочатку валик наносить товщі шари фарби, в цьому випадку по одному і тому ж місцю треба прокатати ним два або більше разів. У міру витрачання фарби силу натиску на валик  збільшують.

Фарбувати стіни можна за один прийом вертикальними смугами або за два,   коли спочатку наносять горизонтальні смуги, потім вертикальні.

Іноді фарбу наносять на поверхню щітками, добре розтушувавши, а потім прокатують валиками, розрівнюючи її, одержуючи при цьому рівне фарбування.

Валиком не тільки фарбують, але і ґрунтують поверхні. Грунтівку бажано застосовувати підфарбовану, тобто такого ж кольору, як і фарба. Термін служби валиків досить великий. Валик з високоякісного хутра здатний пофарбувати більше 3 км різних поверхонь.

 Закінчивши роботу, валики обов'язково промивають в теплій воді. Якщо фарбування проводилося фарбами на водній основі, для очищення можна скористатися рідким миючим засобом. Від вапняних складів валики швидко

приходять в непридатність. Якщо ж для роботи використовувалися емалі чи лаки, поверхню валика слід очистити за допомогою розчинника.

В тому випадку, якщо наступного дня ви плануєте використовувати валик знову для неводного фарбування, нанесіть на нього невелику кількість розчинника і загорніть валик в пластикову плівку.  А для продовження водного фарбування достатньо після промивки випрямити ворс і просушити.

Дуже часто в наш час застосовуються одноразові поролонові валики. Завдяки їх низькій ціні ви дістаєте можливість не відмочувати і не відтирати використаний валик, а просто викинути його і при необхідності надягнути на рукоятку новий валик.

Не використовуйте один і той же валик для нанесення різних типів фарб, навіть якщо валик був добре відмитий відповідним розчинником.

Якщо потрібно вберегти валик від засихання протягом декількох днів, то ретельно його упакуйте в цілий поліетиленовий пакет і щільно затягніть.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Як потрібно працювати щітками?

2. Як використовують в фарбуванні валики?

3. Які переваги й недоліки в фарбуванні щітками та валиками?

4. Як доглядати за валиками та щітками після завершення фарбування?

 

Декоративне фарбування

Декоративне фарбування містить роботи по естетичному оформленню поверхонь. Зокрема по трафаретах , накатування  малюнків валиками, створення  фактур щітками та іншими пристосуваннями.

Фарбування по трафаретах.

Поширені види трафаретів:

o    прямі прості трафарети;

o    прямі складні трафарети;

o    зворотні прості трафарети;

o    зворотні складні трафарети.

На сьогоднішній день всі сучасні різновиди трафаретів можна придбати в спеціалізованих будівельних чи художніх магазинах. Вони, готові трафарети для декору – як правило, багаторазові і виконані з матеріалу на подобі товстої плівки; крім того, сучасні трафарети можуть представлятися у вигляді трафаретної самоклейкої плівки (одноразові трафарети).

Простий трафарет – він же однокомпонентний трафарет, тобто з допомогою таких трафаретів за один раз можна нанести одноколірний візерунок, який не має ніяких деталей на подобі відблисків, тіней, текстур і так далі.

Візерунки та орнаменти, які виконуються за допомогою простих трафаретів – це самий елементарний і простий декор, який тільки існує.

Дуже зручним представляється нанесення контуру малюнка по кишені простого трафарету, з подальшим ручним розписом.

Складний трафарет складається з декількох трафаретів, тобто, основною є трафарет, яким наноситься основний візерунок, потім береться інший трафарет з вирізаними деталями, які наносяться поверх першого, основного візерунка.

Такий трафарет являє собою комплект, який може складатися з двох і більше трафаретів.

Візерунок/орнамент, який виходить з допомогою нього, може мати і різного роду деталі, світлотіні, текстури, виконані з різних кольорів і їх відтінків.

Прямий трафарет – це самий звичайний, класичний візерунок. Виглядає він як листовий матеріал з вирізаним в ньому візерунком.

Цей листовий матеріал притуляють до стінки і наносять фарбу у проріз, тим самим перебиваючи візерунок на поверхню.

У разі, якщо це складний прямий трафарет, то після перенесення візерунка з першого і його висихання, береться другий такий трафарет з прорізом тієї чи іншої деталі. Іншим кольором наноситься поверх основного візерунка і так далі, таких трафаретів може бути багато, і чим їх більше, тим більш деталізований візерунок, орнамент або малюнок вийде.

Зворотний трафарет є абсолютною протилежністю прямим. Тобто, береться листовий матеріал, вирізається з нього контур візерунка, який і є зворотним трафаретом, а він прикладається до стіни на основний, пофарбований фон, закриваючи ділянку стіни.

Навколо наноситься інший колір/відтінок фарби. Таким чином і виходить візерунок, який також може бути з різними додатковими ефектами при наявності ще кількох трафаретів з відповідними деталями.

Найчастіше зворотні трафарети застосовуються при аерографії, тобто декоруванні поверхонь з

нанесенням лакофарбових розчинів фарборозпилювачами.

Способи нанесення візерунка через трафарет

Насамперед варто нагадати, що поверхня повинна висохнути перед нанесенням візерунка, а також потрібно врахувати сумісність кольору фону (поверхні) і самого візерунка.

Що ж стосується нанесення візерунка, то власне, скільки способів фарбування поверхонь є, стільки є і способів нанесення візерунка на цю поверхню.

Крім того, це ще істотно залежить від того, який тип трафарету використовується. Відомо, що сучасний трафаретний розпис стін своїми руками може виконуватися такими способами:

o    нанесення візерунка через трафарет пензлем;

o    нанесення візерунка через трафарет тампоном/губкою;

o    нанесення візерунка через трафарет валиком;

o    нанесення візерунка через трафарет фарборозпилювачем.

Є деякі тонкощі при використанні трафарету для лінійного візерунка, наприклад, варто дотримуватися прямолінійності за допомогою лазерного рівня – звичайний спиртовий рівень по довжині кімнати не зможе дати рівну лінію. Можна скористатися водним рівнем, але тоді це займе багато часу; залишаться позначки рівня, які потім доведеться стирати або зафарбовувати.

Нанесення візерунка через трафарет пензлем полягає у тому, що фарба наноситься на ділянку трафарету шляхом перпендикулярно спрямованих ударів щітки. Попередньо по краях контура трафарета, де передбачено фарбувати, підмастити білою фарбою з допомогою пензля, щоб кольорова фарба при нанесенні не затікала під краї трафарета.

Потрібно стежити за тим, щоб пензель не мав надлишку фарби, при тонуванні малюнка у відповідний колір, адже вона може затекти під проріз і порушити контур візерунка, що часто і відбувається при цьому способі нанесення фарби. Мала кількість фарби буде стримуватись по краях малюнка трафарета білою фарбою, яка вже зайняла простір, коли проходив етап підмащування.

Цей спосіб відмінно підходить для нанесення сучасних водоемульсійних фарб на трафарет, який не є самоклейним, хоча може застосовуватися і в другому випадку.

Нанесення візерунка через трафарет тампоном/губкою – спосіб застарілий, так як сучасні водоемульсійні фарби, що використовують сьогодні, не просочують поверхню, а створюють шар фарби.

Таким чином, губка або тампон не може залишити шар, так як при віджатті її з поверхні, вона знову вбирає фарбу, яку віддала.

Потрібно користуватися особливими лакофарбовими розчинами, щоб вдало провести перенесення візерунка з трафарету на поверхню таким способом. Крім того, сама поверхня повинна мати здатність вбирати.

Нанесення візерунка через трафарет валиком особливо доречне у випадку, коли використовується самоклеюча трафаретна стрічка, так як валик відтягує звичайний трафарет, що звісно, створює дискомфорт у роботі, уповільнює роботу і підвищує можливість дефекту візерунка.

Однак, цей спосіб (при використанні самоклеючої трафаретної стрічки) дозволяє найшвидше здійснити фарбування, а також дозволяє застосовувати абсолютно будь-які лакофарбові розчини.

Нанесення візерунка через трафарет фарборозпилювачем – самий універсальний спосіб перенесення візерунка через трафарет на поверхню, так як ідеально підходить для роботи і по склу, по дереву і всім іншим поверхням. Всі сучасні і застарілі лакофарбові суміші мають можливість наноситься за допомогою спеціального розпилювача.

При цьому варто брати дорогу фарбу з хорошою покрівельною здатністю, так як для розпилювача її розбавляють водою. Крім того, сама товщина шару, що наноситься розпилювачем – мікроскопічна, тому можливо, що буде просвічуватися фоновий колір фарби. Також використовуються найчастіше аерозольні фарби в балончиках.

Складний рисунок на пофарбовану поверхню стіни можна нанести рельєфними гумовими чи поролоновими валиками (мал. 15).

До початку роботи пористий валик за допомогою невеликого ручника змочують фарбою. Для видалення зайвої фарби, що дасть змогу утворити рівномірні відбитки рисунка, накатку двічі — тричі прокачують на куску фанери або цупкого картону, після чого вертикальним рухом її зверху вниз накатують рисунок на поверхню. Накатку переміщують рівномірним, плавним рухом, стежачи, щоб не було пропусків і рисунки не перекривали один одного. Витративши всю фарбу, губку знову змочують нею і про­довжують накатувати рисунки. Всі візерунчасті смуги накатаної поверхні виконують фарбою однакової насиченості, не допускаючи зсуву рисунка. На поверхні не повинно бути бризок, які утворюються при швидкому пересуванні накатки.

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 15.  Рельєфні (фактурні) валики.

Для накатування найзручніше користуватись накаткою із закріпленим на ній бачком для фарби. При цьому рельєфний валик змочується фарбувальною сумішшю за допомогою двох валиків, розміщених у середині

бачка. Один з них змочується фарбувальною сумішшю, а другий видаляє зайву суміш і передає її на рельєфний валик. При застосуванні такого пристрою не виникає потреби часто змочувати валик фарбою, що значно підви­щує продуктивність праці.

Накатувати рисунки на поверхню можна в один або декілька кольорів.

В'язкість фарбувальної суміші для виконання рисунків накаткою має бути трохи більшою, ніж для фарбування щіткою. Колір суміші підбирають залежно від кольору пофарбованої поверхні. Виконаний рисунок не повинен бути надмірно контрастним на поверхні, тому не слід опоряджувати її густим рисунком, з грубим контуром. Особливо цього не варто робити у малометражних приміщеннях.

Найкраще застосовувати валики, що утворюють на поверхні рідкий крапчастий рисунок, дрібну малопомітну сітку, прямі або хвилясті лінії. Таким валиком можна опоряджувати низькі приміщення, накатуючи на їх стінах вертикальні лінії, а у великих за розмірами примі­щеннях розділяти поверхню на великі прямокутники.

Застосовують також валики, що відбивають на поверхні несиметричні рисунки, у яких основний елемент повторюється через певні проміжки. Після накатування таким валиком всі елементи рисунка на опорядженій по­верхні повинні розміститись горизонтальними рядами так, щоб не було зсуву одного елемента щодо іншого. Для цього до початку роботи на торцевій поверхні рельєфного валика проти вилки намічають риску. Під час роботи, після накатування кожної смути, валик встановлюють так, щоб риска була у тому ж положенні.

Набризкування — це один з найпростіших видів оздоблення поверхні. При набризкуванні на поверхню наносять різну за кольором фарбувальну суміш у вигляді дрібних бризок, від чого поверхня набуває плямистого різноколірного фарбування. Набризкування виконують одним або послідовно кількома кольорами щіткою чи фарборозпилювачем. Для цього можна за­стосовувати водні і неводні суміші.

Колір фарбувальної суміші для набризкування підбирають залежно від розмірів і призначення приміщення з урахуванням законів кольорознавства. Колір бризок і їх насиченість повинні гармонійно поєднуватись з кольором пофарбованої стіни. Опорядження набризком не повинно бути таким, щоб рябіло в очах чи дратовувало зір. Здебільшого поверхні, пофарбовані у світлі пастельні кольори, набризкують сумішшю такого ж кольору, але трохи насиченішою. Таке опорядження створює уявлення про глибину і рельєфність поверхні. Поверхні, пофарбовані у насичені кольори, навпаки набризкують сумішшю світлого кольору, а іноді навіть і білого. Для набризкування поверхонь, пофарбованих олійними фарбами, можна застосовувати алюмінієвий або бронзовий порошки, попе­редньо розведені на олійному лаці. В'язкість водних і неводних фарбувальних сумішей для набризкування повинна бути більшою, ніж для звичайного фарбування.

Оздоблювати поверхню набризкуванням можна з жорсткої щітки. Змочивши щітку у фарбувальній суміші, зайву суміш віджимають об край посудини. Тримаючи в лівій руці дерев'яну паличку, вдаряють по ній щіткою так, щоб бризки фарби попадали на поверхню. Під час набризкування паличку слід тримати на однаковій відстані від поверхні і набризкувати суміш однакови­ми рухами щітки. При такому способі оздоблення величина бризок залежить від довжини і товщини волосіні щітки, а також від в'язкості фарбувальної суміші. Чим довша волосінь щітки і густіша суміш, тим крупнішими будуть бризки на поверхні.

Набризкувати суміш можна також жорсткою (одежною) щетинною щіткою. Змочену у фарбі щітку при цьому тримають у лівій руці на відстані 10—15 см від поверхні. Набризкують суміш за допомогою невеликої круглої палички, якою проводять уздовж щітки рухом на себе. Притиснута паличкою волосінь щітки, повертаючись у початкове положення, набризкує фарбувальну суміш на поверхню. За таким же принципом працює машинка для набризкування (мал. 16). Вона складається з бачка, всередині якого за допомогою рукоятки обертається кругла щетинна щітка. Нижня частина щітки змочується у фарбі, яку наливають у бачок. При обертанні вона тор­кається до плоскої щетинної щітки, затиснутої                                між двома вертикаль­ними пластинками   Мал. 16. Машинка для  набризкування машинки, і набризкує фарбувальну                                                 фарби 

 суміш на поверхню.

Застосування машинки для набризкування підвищує продуктивність праці в 2–3 рази. Однак ще більшої продуктивності досягають при набризкуванні фарби фарборозпилювачем. Повітряний клапан його перекривають так, щоб до розпилювальної головки надходило повітря менше, ніж потрібно для розпилювання фарби. Фарбувальна   суміш при цьому вилітає дрібними бризками.                                                    

Окремо розміщені на поверхні рисунки можна виконувати набризкуванням через трафарет.

Торцювання фарбових плівок.

При торцюванні поверхню обробляють рівномірними ударами щітки по свіжонанесеному фарбовому шару. При цьому оброблена поверхня набуває шорсткої матової фактури. Цей вид оздоблення також дає змогу прикрити нерівності і незначні дефекти фарбування. Торцюють поверхні, пофарбовані емалями або водними сумішами, щетинними чи гумовими торцівками.

Водна фарбувальна суміш, призначена для торцювання, повинна бути густішою, ніж для звичайного фарбування щіткою. По водних фарбових плівках торцюють відразу ж після нанесення фарби на поверхню. Під час

 торцювання щітку тримають у правій руці, наносячи слабкі удари по поверхні. В момент удару волосінь щітки повинна бути перпендикулярною до поверхні. Не можна торцювати по одному місцю кілька разів або залишати не оброблені щіткою ділянки поверхні. Фарбування з торцюванням виконують три маляри. Один фарбує поверхню, а двоє слідом за ним торцюють, оскільки водні фарби швидко висихають. Якщо запізнитися в обробкою, то фарба прилипатиме до щітки, через що порушиться рівномірність фарбування. Поверхні, пофарбовані  емалями (крім нітроцелюлозних), торцюють через 1–2 год після їх фарбування, коли фарбова плівка стане більш в'язкою і не розпливатиметься після торцювання. Фарбувальна  суміш для торцювання повинна бути густішою, ніж для звичайного фарбування щіткою. Оригінального декоративного ефекту можна досягти при торцюванні по лесувальному шару свіжонанесеної фарби. Цей спосіб опорядження застосовують лише при неводних фарбуваннях. Підготовлену поверхню спочатку фарбують потрібним кольором і дають їй висохнути. Після цього наносять тонким шаром фарбувальну суміш іншого кольору і обробляють його торцівкою. Кольори фарбувальних сумішей для першого і другого шарів підбирають так, щоб вони гармоніювали один з одним. Перший шар роблять здебільшого світлішим, а другий — темнішим (наприклад, блакитний і темно-синій). Тому після торцювання у западинах зовнішньої фарбової плівки просвічуватиметься нижній шар фарби, створюючи враження «глибини» або підсвічування поверхні. Оздоблення поверхні туповками. Для імітації під мармур або інші декоративні камені після торцювання поверхні.

 

 

 

 

Мал. 18. Нанесення текстури на поверхню з допомогою натуральної морської губки.

По раніше пофарбованій сухій поверхні за допомогою торцівок можна наносити фарбувальною сумішшю рисунок іншого кольору. При цьому торцівку змочують у фарбі і злегка притискують до поверхні, залишаючи на ній кольорові плями.

При оздобленні раніше пофарбованої висохлої поверхні за допомогою    губки,  можна зробити своєрідний красивий рисунок. Такий вид оздоблення називають тупуванням.

Тупування краще виконувати куском натуральної морської губки. Перед тупуванням добре підготовлену поверхню фарбують в один колір. Після висихання її тупують слабким притискуванням губки (мал. 18), змоченої у фарбі іншого кольору. Під час роботи важливо визначити зусилля на губку, щоб на поверхні утворювались однакові кольорові плями. При значному натисканні утворюється розпливчастий рисунок або суцільна кольорова пляма.

Значно швидше тупувати валиком з губки. Для цього валик змочують фарбою і накатують поверхню так само, як і рельєфними валиками. Після закінчення роботи губку слід добре промити, щоб звільнити порожнини від фарби.

В залежності від виду структурного інструмента можна отримати різні фактури на поверхні (мал. 19).

Мал. 19. Нанесення різних фактур на поверхні:

3а) фактурним гумовим шпателем;

3б) стальною теркою; 3в) фарбопультом; 3г) рукавицею; 3д) тампоном;

3е) морською натуральною губкою.

 

 

 

 

Інформаційна картка звичайного декоративного фарбування

Панель – це нижня частина стіни, пофарбована в колір, який відрізняється від основного кольору стіни. Вона служить для декоративної або санітарно-гігієнічної мети. Панелі виконують в лікарнях, школах, коридорах, вздовж сходових маршів та площадок. Висота панелі залежить від її призначення і висоти приміщення від 0,8 м до 2 м. Фарбується водними сумішами, якщо призначення декоративне; неводними сумішами, якщо призначення санітарно-гігієнічне.

Необхідні інструменти: флейцові щітки або паралоновий валик для нанесення фарби; рулетка, розмічальний шнур, олівець, гідрорівнем для виконання розмітки.

Гобелен – це ділянка стіни між панеллю і стелею, тобто основна частина стіни. На цій ділянці стіни може виконуватися бордюр або фриз. Фарбується в світліший відтінок кольору ніж панель. Необхідні інструменти такі ж, як і для виконання панелей.

Бордюр – це вузька кольорова, або візерунчаста смуга завширшки 3 – 20 см. Виконується у високих великих приміщеннях. Розміри вибирають залежно від висоти приміщення.

Фриз – така сама смуга, як бордюр, проте має смугу ширше від 20 – 60 см. Ці два елементи виконуються кольором, який відрізняється від стіни, або виконується візерунок на кольоровому фоні, який  на стіні.

Використовуються водні фарби. Використовуються вище згадані інструменти, а також трафарети для візерунків.

Виконуються в приміщеннях висотою більше 2,8 м.

Фільонка – це вузька кольорова, або візерунчаста смуга шириною 5 – 30 мм. Виконується у вигляді однієї або декількох паралельних смужок. Призначення: декоративне, а також закривання нерівностей між стиками різноколірних ділянок поверхні. На межі фарбованих поверхонь, виконаних неводними сумішами, а також між водними і неводними фільонка виконується неводними сумішами, а на межі ділянок пофарбованих водними сумішами фільонка виконується такою ж сумішшю.

Інструменти: пензлі, лінійки, розмічальний шнур, рулетка.

Чобіток – нижня частина панелі вздовж сходових маршів,

Фарбується в темніший колір ніж панель.

Технологія розмічання поверхонь:

Гідрорівнем розмічають висоту панелі, розмічальним шнуром відбивають лінії;

Від верхньої межі панелі відміряють висоту розміщення бордюра чи фриза, чи фільонки, відбивають лінію шнуром;

Фарбують у відповідний колір, починаючи зверху стіни до низу.

         Для  виконання рівних меж між різними ділянками поверхні наклеюють по відбитих лініях малярний скотч перед фарбуванням.

Вздовж сходових маршів  виконують розмітку, відступивши від маршу на відстань половини сходинки по горизонталі стіни, потім виконують розмітку по висоті ( нижній малюнок ).

 

Запитання для самоконтролю:

1. Які є основні види декоративного фарбування?

2. Які основні пристосування, інструменти є для декоративного фарбування?

3. Як можна прикрасити поверхню при декоративному фарбуванні?

4. Як здійснюється нанесення текстури на поверхню з допомогою натуральної морської губки?

5. Як створювати декоративну фактуру з допомогою валиків та щіток?

6. Яка технологія декоративного розмічання поверхонь?

9. Які виділяють елементи в декоративному розмічанні поверхонь? Яка між ними різниця?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.     Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і технології в сучасному будівництві: Підручник. – К.: Вища освіта, 2005. – 495 с.: іл.

2.     Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт, - К.: «Вища освіта», 2003. – 383 с.